14 грудня, понеділок

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Страшні події 1986 ніколи не зітруться з пам'яті теперішніх та майбутніх поколінь. 14 грудня ми згадуємо тих, чиє життя забрав Чорнобиль, і намагаємося вирішити безліч проблем тих , хто втратив здоров'я на ліквідації Чорнобильської аварії.

Трагедія Чорнобиля торкнулася кожного з нас. Ми з повагою і вдячністю ставимося до людей , які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи , і вшановуємо пам'ять тих , кого вже немає в живих.

У рамках заходів, присвячених Дню вшанування учасників ліквідації Чорнобильської трагедії, у читальній залі бібліотеки Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18 були організовані книжкові та фотовиставки. Виставки літератури на теми: “Чорнобиль болить і досі”, “Чорнобиль: трагедія, подвиг і пам'ять”, «Ймення зорі Чорнобиль», Книга – трагедія. Учні 8-х класів писали реферати на тему: «Вплив Чорнобиля на Україну». Кращі реферати були представлені на виставці.

19 грудня

День Святого Миколая

День Святого Миколая - це веселе народне свято. Кожна дитина з нетерпінням чекає на цей день. Бо Микола-чудотворець піклується про дітей, направляє їх на праведну дорогу. Діти пишуть листи Святому Миколаю. У цих листах вони описують, що гарного, доброго вони зробили за рік, розповідають про свої мрії та бажання.

Напередодні 19 грудня до дітей України має завітати Святий Миколай і покласти під подушки або в чобітки миколайчики - приємні подарунки від доброго Святого за гарну поведінку протягом року.

Миколай скрізь чинив тільки добро і людей навчав робити так само. За це Бог дав йому силу творити дива. У цьому, любі діти, ви ще раз переконаєтеся, коли настане та чарівна ніч...

* * *

Легенда про Святого Миколая

Коли помер Миколай і його душа стала перед Господнім престолом, Господь спитав:

- Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?

- Нічого не бажаю, - відповів Миколай. - тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей

Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:

- Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.

І від того часу кожного року в день своїх іменин у місяці грудні Святий Миколай ходить по землі і розносить дітям дарунки.

Святий Миколай є другим після Бога заступником людей від усіх лих і нещасть. Все життя він ніс людям добро і милосердя. Найбільше він завжди піклувався маленькими дітьми, дарував подарунки , захищав, оберігав у дорозі . Завітав він і до маленьких читачів нашої бібліотеки. 17 грудня 2015 року "Святий, добрий ,Миколай до нас в гості завітай" під такою назвою відкрилася виставка духовності в бібліотеці і розпочалося свято до Дня святого Миколая. Учні 2В класу, класний керівник Главацька Л.В., з цікавістю слухали бібліотекаря, Хилько Л.М., яка розповіла про доброту та піклування про немічних святого Миколая . Дітки звернулися з молитвою до святого за нашу Україну , просили миру ї злагоди в ній. Потім настав час розвагам,подарункам. Веселий сміх, ігри, радість від перемог на дитячих обличях , подарував святий Миколай всім нам в цей день.

Учні 4 Б класу

Прохання до Миколая

Миколаю святий,

Миколайчику!

Не для себе прошу я,

для зайчика,

Бо про мене дбає

родинонька,

Ну а він, мабуть,

сиротинонька.

У садочок прибігав —

хвіст куценький —

Та від холоду тремтів —

був босенький.

Чоботята подаруй

ти м'якенькі,

Щоб було йому у лапки

тепленько.

Усміхнувся Миколай,

Миколайчик:

— З подарунком буде хлопчик

і зайчик,

Та благословенна

родинонька,

Де зростає чуйна

дитинонька.

* * *

338 років від Дня народження Шарля Перро-одного з найвідоміших казкарів світу!

Сказки Шарля Перро

1. Замарашка
2. Золушка
3. Кот в сапогах
4. Красная шапочка
5. Мальчик-с-пальчик
6. Ослиная шкура
7. Пряничный домик
8. Синяя борода
9. Спящая красавица

* * *

День Соборності України.

З 1999 року в Україні 22 січня офіційно відзначається день Соборності. Саме в цей день 1919 року було підписано акт злуки між УНР та ЗУНР. Територія України після підписання акту об’єднала майже всі землі, на яких проживали етнічні українці.

Сучасники, відзначаючи це свято, мало задумуються над його походженням та ідеєю соборності.

Що ж таке соборність України та як її досягнути?

Соборність України — ідея об'єднання всіх етнічних українських земель в єдиній державі. З кінця XIX ст. поряд із державною самостійністю стала однією з двох головних цілей українського національного руху. Окрім об'єднання територіального, під соборністю розуміють також і єднання культурне, духовне, ідейне в межах однієї держави.

У читальній залі шкільної бібліотеки нашої школи створена виставка літератури «День Соборності України – символ національної єдності українського народу».

Також тематична виставка «Соборна мати Україна, одна на всіх, як оберіг».

21 січня 2016 року у народний вчитель історії ,Самчук Володимир Васильович, провів урок Соборності для учнів 9Б класу. Наприкінці уроку учні задавали питання, на які отримували цікаві та змістовні відповіді. Володимир Васильович пояснив учням, що таке Соборність.

Після цього учні ознайомилися з виставкою, присвяченою Дню Соборності, яка була підготовлена бібліотекарями Хилько Л.М. та Савченковою Т.В.

* * *

29 січня – День пам'яті героїв Крут

На державному рівні відзначається з 2004 р., будучи заснований президентом Леонідом Кучмою роком раніше. Цей День увічнює пам'ять юнаків, що загинули в бою з більшовиками біля станції Крути 29 (16 за старим стилем) січня 1918 р. Загін, в якому було близько 400 київських курсантів та членів організації «Вільне козацтво» («Вільне козацтво») прийняв бій з загоном більшовиків Червоної Гвардії чисельністю близько 4 тис. осіб.

П'ятигодинний бій закінчився перемогою маленького загону – більшовики відновили боєздатність тільки через чотири дні. Виграний час дозволив українцям укласти Брест-Литовський договір. 27 членів загону потрапили в полон і були розстріляні. Згодом 28 учасників бою були з почестями поховані на Аскольдовій могилі в Києві. Історія зберегла тільки їх імена – як звали інших учасників бою, невідомо.

Відзначення Дня пам'яті героїв Крут

Щороку в День пам'яті героїв Крут на місці їх поховання проводиться молебень. Те ж відбувається і у Львові, де на меморіальному Личаківському цвинтарі похований ще один учасник бою. Поминальні заходи – молебні та пам'ятні ходи – проходять по всій країні.

Вірш "Пам’яті тридцяти"

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих …

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? –

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка …

На кого завзявся каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. –

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх!

Павло Тичина

* * *

2 лютого 2016 року

115 років від дня народження В. Підмогильного

(1901 — 1937)

Український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження».

Народився Валер'ян Підмогильний 2 лютого 1901 року в селі Писарівка Павлоградського повіту (зараз Синельниківський район) на Катеринославщині в бідній селянській родині[1]. Коли йому було близько 14 років, батьки переселились до панської економії в селі Чаплі. Закінчив реальне училище, а потім ще вчився з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив. Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах.

Своїм духовним наставником у відчутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського, достойно продовжуючи розбудову української словесності. Блискуче знана Валер'яном французька мова додавала його творам поетики — повнокровності фрази: живої, дихаючої, сповненої натхнення і пристрасті. Він зумів зблизити свою творчість із Західною літературою, сприймаючи враження нових літературних течій, доводячи стилістику до найвищих світових зразків свого часу.

У стрімкому вирі нищівних 19-20-х років він закарбував чуттєву картину людського характеру революційної доби. Його творчість сповнена людськості, розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу.

Валер'ян Підмогильний сам здійснив таку ж подорож, в пошуку свого я, розкривши нові грані свідомості на сторінках творів. Його роман «Місто» одна із знакових книг століття. Розповідь про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини. Дослідники відносять роман до такої мистецької течії як екзистенціалізм, тому твір можна порівнювати з найкращими зразками літератури подібного змісту. Він близький геніальним прозаїкам і в той час своєрідний, яким і має бути справжнє мистецтво. Злочин, що робить місто з людиною, нагадує Достоєвського з його живим і зловісно сірим Петербургом і Мопасана з темою морального виродження в «Любому Друзі». Разом із цим — це суто українська драма людини — сільської натури з її темною підсвідомістю, що роз'їдає серцевину особистості.

Валер'ян Підмогильний працював теж і в літературознавстві, даючи цікаву й сміливу, як на радянську дійсність, спробу психоаналітичного розгляду творчості І. Нечуя-Левицького у своїй праці «Іван Нечуй-Левицький» («Життя і революція», кн. 9, 1927). Був автором критичної оцінки поезії М. Рильського під назвою «Без стерна» («Життя і революція», 1927). Працював теж як літературний редактор журналу «Життя і революція», з редакції якого був усунений після 1930 року.

Спільно з Євгеном Плужником уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).

11 січня 1935 року В. Підмогильний визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку і ще подібних (група складалась із сімнадцяти чоловік, серед яких Микола Куліш, Г. Епік, О. Ковінька, Євген Плужник), «політика колективізації привела українське село до голоду». Раніше були заарештовані друзі Підмогильного В. Поліщук та Василь Вражливий, а також Григорій Косинка, найближчий побратим зі спілки МАРС (майстерня революційного слова). Після самогубства Миколи Хвильового та М. Скрипника, практично того ж розстрілу без суду, за вироком — вороги, «терористи» в вузьких колах називали Постишева «душителем українського народу».

Закритий суд без свідків і адвокатів позбавив всіх учасників націоналістичної групи волі «терміном на десять років з конфіскацією особистого майна».

В соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. Збереглось 25 листів до дружини, в яких він розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.

Київський та Ворзельський періоди

1921 року Підмогильний переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921–1923 роки, коли в Києві лютував голод, залишив місто й викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. 1921 року письменник одружився з донькою ворзелівського священика Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. Тоді ж написав цикл «Повстанці». Частину оповідань було надруковано в катеринославській газеті «Український пролетар». Голод 1921–1923 років змалював в оповіданнях «Син» (1923).

1922 року Валер’ян разом з дружиною переїхав з Ворзеля до Києва, де оселився в будинку недалеко від Сінного базару, на розі Великої Житомирської. У 1922 р. виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці». Він активно включився в літературно-мистецьке життя. Став членом щойно створеного «Аспису» (Асоціації письменників), з якого виокремилось літературне угруповання «Ланка» (1924–1926), яке з 1926 року перезвалося на «Марс», тобто «Майстерню революційного слова». Ця організація стала, по суті, київською філією «Вапліте». До літературної організації «Ланка-Марс», крім Підмогильного, входило чимало талановитих київських літераторів, серед яких: Борис Антоненко-Давидович, М. Галчин, Михайло Івченко, Я. Качур, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Тась (Могилянський), Борис Тенета, Микола Терещенко, Дмитро Фальківський та інші.

1923 року в журналі «Нова Украïна» (Прага), було опубліковано новели Підмогильного з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий». Цей журнал, що його видавав у Празі Володимир Винниченко, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційноï діяльності». У ЛНВ під псевдонімом було надруковано новелу “Комуніст”.

1924 року вийшла друком книжка Підмогильного «Військовий літун», а 1926 року — окреме видання повісті «Третя революція». Разом з Євгеном Плужником у 1926–1927 роках він підготував два видання словника «Фразеологія діловоï мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме. 1927 року була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таïс» Анатоля Франса у перекладі В. Підмогильного. 1928 року у Харкові виходить друком роман «Місто». У цей же час Підмогильний відвідав НімеччинуЧехословаччину «для налагодження творчих зв’язків».

Підмогильний брав участь у літературній дискусії 1925–1928 років. 24 травня 1925 року він виступив у великій залі Всенародноï бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасноï літератури»:

Оповідання

«Важке питання» (1917)

«Добрий Бог» (Собачий Хутір, липень 1918)

«Гайдамака» (Собачий Хутір, серпень 1918)

«Ваня» (Павлоград, березень 1919)

«Старець» (Катеринослав, серпень 1919)

«Пророк»

«Смерть»

«П’ятдесят верстов»

«За день»

«Комуніст»

«Повстанці»

«На іменинах» (Катеринослав, вересень 1919)

«Дід Яким» (Катеринослав, вересень 1919)

«На селі» (Катеринослав, вересень 1919)

«В епідемічному бараці» (1920) Видання 1920 року онлайн

«Собака» (1920)

«Проблема хліба» (1922)

«Іван Босий» (Ворзель, березень 1922)

«Син» (1923)

«Військовий літун» (1923)

«Історія пані Ївги» (1923)

«Сонце сходить» (1924)

«Третя революція» (1925)

«З життя будинку» (1933)

Повісті

«Остап Шаптала» (1921)

«Повість без назви» (1933–1934)

      Романи
      «Місто» (Київ, 1928)
     «Невеличка драма» (1930)

* * *

145 років від дня народження Леся Мартовича

(1871-1916)

Ле́сь Марто́вич (Олекса Семенович Мартович) народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, пасіку і сад. За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давньогораввінського єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської общини.

Він був обдарованим від природи великим талантом. Проте життєві злигодні, важка виснажлива праця заради горьованого шматка хліба, постійні, нескінченні поневіряння запустілими, до краю розореними галицькими селами і містечками, важка недуга і смерть у неповних 45 літ не дали змоги розгорнутися його великому обдарованню письменника-сатирика і гумориста. Досить драматично склалася особиста й літературна доля цієї напрочуд веселої людини.

Природною стихією для Леся Мартовича були сатира й гумор, нахил до яких він виявив ще в юнацькі роки. Суспільну роль сатиричного слова Мартович осмислював в органічному зв'язку з естетичними законами критичного реалізму, що передбачає художню правду в зображенні життя й водночас дає читачеві відчути ідеал, на який орієнтується сатирик.

На думку Мартовича, будь-який художній твір повинен бути правдивим відображенням певної епохи. Його творчість розвивалася в дусі критичного реалізму й мала яскраво виражене сатиричне й гумористичне спрямування з характерними ознаками українського національного гумору. Ці ознаки самобутньої Мартовичевої творчості розкрилися в процесі висвітлення ним важливих соціальних і морально-етичних проблем.

Мартович майстерно користувався різними жанровими формами малої прози: писав сатиричні новели й оповідання, казки і фейлетони, гуморески і памфлети, кладучи в їх основу важливі політичні події свого часу.

Твори

Грішниця

За межу

Хитрий Панько

Критика

Драматизм соціальних і морально-психологічних конфліктів оповідання Мартовича «Мужицька смерть»

Мечем сатири, гумором любові

Сатирична творчість Леся Мартовича

* * *

14 лютого – День Святого Валентина

(День закоханих)

За легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого. Але щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак в сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва «Кредо») 14 лютого відзначено як день пам'яті св. Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір'я, за яким перший чоловік, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хотілося їй того чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння. В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілізації.

Мощі святого Валентина в Україні

Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року. Як свідчить о. Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. «У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували», — сказав священик в інтерв'ю одній із газет.

День святого Валентина в Україні

В Україні День святого Валентина відзначається надто по-різному. Із здорових, одухотворених його «освоєнь» можна відзначити пластові вечірки в Луцьку та заходи в бібліотеках (Зокрема, в бібліотеці НАУКМА та Вінницькій ОУНБ). Прикладом доброго, теплого сценарію вистави про святого Валентина для шкільної чи студентської вечірки є сценарій, написаний за старокиївською легендою.

Святий Валентин в старокиївській легенді

В кінці 19 — на початку 20 століття в дуже популярних тоді виставах домашніх театрів однією з найулюбленіших була п'єска за старокиївської легендою про київських закоханих, яким допомогли зберегти кохання і пошлюбитись свята Ольга і святий Валентин. Вистава існувала в кількох варіаціях, вона була збережена в пам'яті киян із старокиївських родів (сучасно адаптований варіант сценарію, що вже кілька років мандрує інтернетом, став основою для творчих прочитань і втілень в різних дитячих та молодіжних колективах). Відповідний історичний контекст є цілком вірогідний. В Києві ще княжому, домонгольському, були католицькі храми, діяли кілька орденів (зокрема, бенедиктинці, домініканці та францисканці), а київськими католиками були не лише поляки та інші іноземці київських колоній. В останніх були й київські родичі-свояки, і друзі-кияни, котрі, спілкуючись, знайомилися з деякими традиціями, частина з яких тою чи іншою мірою або творчо наслідувалася, або в них просто брали якусь участь. Хоч і з перервами, в Києві діяли католицькі храми, а кияни-католики — більшим чи меншим числом — жили й живуть досі. Оцінка діяльності католиків в українських землях в період їх державної несамостійності була неоднозначною, а пізніше подавалася вона переважно однобоко. Хоч, дійсно, в історії бувало всяке, але Київ знавав куди страшніших зайд. Загалом же, католицизм, як і протестантизм, наближали до здобутків (і проблем) ширшого європейського світу, і для цього православним киянам не обов'язково було міняти конфесійну належність. Підтвердженням того, що в київські духовні сторінки вписані й католицькі складові, була як жорстка російсько-імперська й жорстока радянська цензура людських про це згадок, так і, власне, самі ці уцілілі згадки. Адже одна справа була — залишити деякі костели (під музей атеїзму, склад чи, в кращому випадку, під концертний зал), а інша — дозволити публічні спогади про живі, теплі свідчення відповідної спорідненості. Однак деякі такі свідчення все ж дожили до сучасності, адже не знищили всіх, хто міг їх передати. Одним з них і є старокиївська оповідка про святого Валентина.

Час, коли «бував» святий Валентин в Києві, навряд чи можна встановити, оскільки в легенді він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про пізньо-середньовічний період. За тих часів в самій Католицькій Церкві ставилися до цього святого неоднозначно. Але в низці католицьких країн таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне.

Вірогідно, його «принесли» в Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями, а київській молоді свято сподобалося (що нескладно уявити). В Києві діяли, хоч і з перервами, кілька католицьких навчальних закладів для світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали героями тієї цікавої історії. Очевидно, навряд чи в Києві відбувалися масові святкування-валентинки, але були ж й інші локальні місцеві спудейські, магістратські, цехові свята і традиції.

В старокиївській легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин. Крім такого, мабуть, можливого лише в Києві, поєднання небесних помічників, вся легенда просякнута саме київським духом — духом міста, споконвічно відкритого до зв'язків з іншим європейським світом, міста-колиски непересічної, оригінальної культури, яку не подужали цілком вигасити та переінакшити всі загарбники.

* * *

20 лютого - День вшанування подвигу учасників Революції гідності й увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні

Майдан Незалежності 18 лютого 2014 року

Це дивляться з темних небес
      загиблі поети й герої –
      всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.
                                               С.Фоменко

На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану.
Ці слова звучали так часто, що потрохи навіть починали приїдатися, як і інші, постійно вживані гасла, котрі кричала заведена юрба: «Банду – геть!», «Україна – понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!» і т.д. Від цього частина критично налаштованих активістів, втомлених постійним повторенням цих слів, мов мантр, замінювала їх кумедними аналогами: «Кава Україні! Героям Кава!», «Сала Україні! Героям Сала!», «Україна – понад десерт!», «Панду – геть!» і т.п. Тоді Євромайдан був мирним і веселим, потребував нових смислів, тому все це виглядало доволі природнім, кумедним та доречним.
Для частини ж населення і поготів всі ці гасла й вітання, в їх серйозному варіанті, асоціювалися із націоналізмом та чимось неприємно-ворожим. Вони не розуміли, про яких таких героїв йдеться, якій нації слава? Інші ж на місці героїв бачили: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Степана Бандеру, Романа Шухевича та упівців, тих, хто першим вийшов на Майдан, а дехто – волонтерів. У кожного був свій варіант. Із розвитком подій в центрі столиці з’являлися все нові і нові претенденти на те, щоби стати тими героями, котрим, власне, слава.
Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас. З цими смертями «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто вітанням. Це і віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх в цій країні, а також і засвідчення справжнього подвигу.
За допомогою «Слава Україні! Героям Слава!» ми ідентифікуємо своїх. Самооборонці, що стали боронити міста, коли міліція була на боці «організмів», відрізняли одні одних не за стрічками чи додатковими питаннями, а саме за цим важливим вітанням. Для мешканців Сходу та Півдня, котрі підтримують Майдан (правдиво сміливі люди, що не бояться гонінь за іншість поглядів), «СУ!ГС!» – це слова-маркери, за котрими можна зрозуміти, хто свої, а хто – ні. Революція добре показала нам хто є хто. Друг пізнався в біді. І часто цими друзями, братами по боротьбі стали ті, від кого ми цього не очікували. Ті ж, хто, здавалося, однозначно мав би стояти поруч на барикадах, виявилися раптом чужими. Ця ідентифікація стала дуже важливою для подальшого життя.

Все стало на свої місця. Проте не лише «Слава Україні! Героям Слава!» набуло нового й точнішого змісту. Тепер зрозуміло, що «Слава – політичній нації», що «смерті ворогам» хочеться багатьом і досі, коли перед очима зринають кадри із вбитими та пораненими героями. Що «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто абстрактні слова з гімну. Врешті-решт, що Майдан Незалежності – справді те місце, де здобували свою свободу. Це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу.

Уже всім зрозуміло, що на центральній площі столиці має постати красивий і сильний пам’ятник-меморіал для Небесної Сотні. Це повинно остаточно довершити процес перетворення Майдану в місце нашої сили та певності.
По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану. Вони виникатимуть й надалі, і щоразу участь у їх відкритті й іменуванні все більше братимуть ті, хто ще донедавна називав Небесну Сотню «радикалами», «терористами» й «екстремістами». Вони вже виступають в Раді й іменують їх «жертвами», наче самі не доклали рук до того, щоби ці люди загинули. Вони ще потім повчатимуть нас усіх, як потрібно правильно шанувати героїв. Про щось подібне згадував Олег Покальчук, коли вони привозили до Києва тіло Василя Стуса для перепоховання, а на цьому уже в аеропорту піарилися зовсім інші люди. Тому мусимо не дати заплямувати світлу пам’ять наших героїв, вберегти її від привласнення нечесними й підлими людьми, котрі неодмінно захочуть отримати політичні дивіденди від їх смертей.

А ще маємо піклуватися про тих, хто залишився без найближчих людей. Без своїх: чоловіків і жінок, дітей та батьків, сестер та братів, рідних і друзів. Допомагати їм не раз в рік умовного 20 лютого, як у нас згадують про усіх потребуючих, а щоразу, при кожній нагоді. Не залишити їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.
Ми мусимо пам’ятати не лише про родини вбитих, а й про скривджених і скалічених, чиї долі зламав цей жахливий режим.
Ми повинні докласти усіх зусиль, щоби добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети. Такою має стати побудова засадничо нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Ми мусимо зробити все, щоби таке більше ніколи не могло повторитися і ніхто не вмирав через ідіотів при владі. Щоб герої не відправлялися на небеса передчасно, а трудилися і жили на радість рідним та близьким, мирно й щасливо.

Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.
Слава Україні!
Героям Слава!
Слава Небесній Сотні!

* * *

Визвольна Революція Гідності 2013-2014 рр. є найважливішою подією в українській історії 21-го століття, ключовим етапом відновлення незалежності та побудови Української Держави. Розпочата молоддю та підтримана усім народом, ця революція визначила подальший напрямок розвитку України – до свободи, правди і справедливості, до європейських демократичних та гуманістичних цінностей.

17 лютого 2016 року у нашій шкільній бібліотеці вчителі історії

Червона А.В., Шульга О.А., провели урок-реквієм, присвячений Дню вшанування подвигу учасників Революції гідності й увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. Учні 5-Г класу, та 8А відчули глибину трагедії і болю, які впали невимовним тягарем на Україну.

Гіркі події сьогодення не могли залишити байдужими і учнів 8Б класу. Вчитель історії Шульга О.А. розповів про ті часи, коли гинули на Майдані, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності ставши нашими Ангелами –Охоронцями на небі.

Небесна Сотня –
То в серцях вогонь.
Він гаряче палав за Україну.
Віднині тихим співом заспокой
Ти, земле рідная,
Свою дитину.
Пташиним співом,
Шелестом трави.
Блакитним небом,
Золотим колоссям.
Останній раз,
Як мати, пригорни
Чоло високе
В обрамку волосся.
Небесній Сотні
Шана й молитви,
За чисті душі,
Що злетіли в небо.
Їм шлях високий
Боже, освіти.
І в мирі, Господи,
Прийми до Себе.

Після цих слів настала тиша. Запалили свічку пам’яті і настала хвилина мовчання.

Бібліотекарем школи, Хилько Л.М., була підготовлена тематична виставка, на якій було багато матеріалів: статті, нариси, вірші, присвячені Дню вшанування подвигу й увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Завідуюча бібліотекою Савченкова Т.В. представила учням книгу Тетяни Домашенко «Небесна Сотня Воїнів Майдану». У цій книзі зібрано поезії, насичені емоціями подій, що відбуваються в Україні. Авторка книги особисто пережила події Євромайдану.

Учениця 8Б класу Хилько Тетяна прочитала власний вірш, у якому відображається любов і шана до рідної України, до пам’яті героїв Небесної Сотні.

Лаборант школи Хилько Сергій продемонстрував учням відеофільм під назвою «Небесна сотня. Зима, що нас змінила», який закінчується словами: «Герої не вмирають», вони дійсно живуть у наших серцях.

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

* * *

День 20-го лютого 2014 року (саме тоді відбулись найжорстокіші бої між протестуючими і силовиками) за Указом Президента України П.Порошенка, офіційно став днем пам’яті загиблих на київському Майдані – Днем Героїв Небесної сотні. Серед героїв Небесної сотні були, крім українців, вірмени, грузини, росіяни, білоруси, але всіх їх об’єднувало єдине бажання – відстояти свободу і незалежність української держави.

Так, як наші пращури–козаки ревно обороняли кордони наших земель, так і сьогодні наші українські воїни, учасники АТО у боротьбі з російськими загарбниками, борються за нашу державу, відстоюють її суверенітет і територіальну цілісність. Вони проявляють великий героїзм і відвагу та є справжніми патріотами України – славними нащадками героїчних козаків.

Діти, а що означає вислів, який зараз часто лунає скрізь: «Шануймося, бо ми того варті»? Це найчастіше говорять між собою дорослі. Що це означає?

Любити свій край, свою землю, знати рідну мову, шанувати традиції і звичаї, свій рід, пам’ятати своїх національних героїв. Але цей вираз має ще глибше значення, бо він стосується і кожного з вас. Ви повинні вирости справжніми дочками й синами свого народу, стати найбільш свідомими, ніж теперішнє покоління, пам’ятати і берегти все те, що нам у спадок залишили минулі покоління.

Мабуть, ви часто чули чудовий, величний заклик «Слава Україні!»? Що лунає у відповідь. Чи пам’ятаєте ви ці слова? («Героям слава!») Що означають ці слова? (Це також згадка про пам’ять свого народу, його історію, ваших рідних, життя яких складало долю нашої Батьківщини.)

19 лютого 2016 року для учнів 2Б класу(класний керівник Шайдецька О.О.) бібліотекар початкових класів, Хилько Л.М., провела урок-реквієм, присвячений Дню вшанування і увічнення Героїв Небесної Сотні. Учні 2Б класу подивилися відео фільм «Небесна Сотня. Лютий 2014 року»

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Прозвучала «Молитва за Україну», діти запалили свічку пам’яті із словами « Слава Україні» і всі разом відповіли «Героям Слава!»). Класний керівник Шайдецька О.О. прочитала вірш присвячений Небесній Сотні:

Адже пам'ять про загиблих героїв житиме вічно!

* * *

21 лютого Міжнародний день рідної мови

21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.

В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення

Міжнародного дня рідної мови.

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену —

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров'ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.

Мова – це символ народу. Отож, треба хоча б один день на рік спілкуватися нашою рідною мовою (для кожного своєю), аби зберегти її хоча б для кількох наступних поколінь.

Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.

Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами – і ні з ким не сперечаються, не розповідають про вчорашні пригоди... Стоїть мертва тиша.

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі?

Підручника у вас немає, бо немає писемної мови. Вчитель мовчить.

Чи змогли б ви в таких умовах стати фармацевтом, вчителем, медсестрою?

Отже, мова — найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це «найбільше і найдорожче добро, кожного народу».

Наша мова успадкована від мов племен, що населяли Київську Русь.

Але ж коли вона виникла? Точної відповіді на це питання немає. В IX ст. було винайдено письмо, складена слов'янська азбука (Кирило і Мефодій були її авторами). Але володіли нею спочатку церковнослужителі. З'явилась писемна церковнослов'янська мова. За записами цією мовою ми можемо приблизно визначити, коли ж з'явилась українська мова — очевидно, ще до XI ст. Сучасна українська літературна мова остаточно склалася на початку XIX ст. Зачинателем її був І. Котляревський, а основоположником — Т. Шевченко.

Загальна кількість носіїв української мови — більше 43 млн. чоловік.

Всього на землі налічується, за одними даними, приблизно 5 тис. мов, за іншими — близько 3 тисяч. Ними розмовляє далеко не однакова кількість людей: китайською мовою, наприклад, говорять понад 800 млн., російською 240 млн. Українська мова належить до слов'янської групи мов, яку традиційно ділять на східнослов'янські, західнослов'янські, південнослов'янські. Наша рідна мова, є східнослов'янська.

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, —

Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любові,

Сміх і радість немовляти —

Неповторне слово «Мати» —

Про життя найперше слово...

Друге слово — гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлій,

Звук «Вітчизни» неповторний

І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово — «Мила»

Буря крові, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я —

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово — пісня колискова.

Мово — матері уста.

І. Багряний

„В уяві моїй мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною, навічно злитими, здруженими уявляються мені як дві вільно крилі птиці, — мова і пісня. Бо ж наша мова - як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобріша, найвиразніша мова ”, - говорив П. Тичина.

Тож збережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідно слово, як зберегли нам наші батьки й діди рідну мову в страшні часи лихоліть.
Адже ми хочемо, щоб нас поважали, а для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями «думкою, мовою, ділом».

22 лютого 2016 року у бібліотеці нашої школи була організована виставка-роздум, під назвою «Рідна мова –Божа благодать».

Мета цієї виставки донести учням інформацію про заснування Міжнародного дня рідної мови, формувати знання учнів про шлях становлення рідної мови, прищеплювати і розвивати почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб;

- сприяти збагаченню знань учнів про Лесю Українку, Т.Г.Шевченка, створювати умови для цілісного уявлення про них не тільки як про митців, але й як про людей, що сподівалися на звичайне людське щастя; виховувати любов до рідної мови, бажання досконало її знати.

- довести до учнів, що рідна мова-це найбільше і найцінніше добро в кожного народу, жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку він складає і своє давнє життя, і свої сподівання. Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Століттями мова народу була тією повноводною рікою, якої ми черпаємо своє натхнення, збагачуємо свій духовний світ. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.

Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.

* * *

Леся Українка

25 лютого виповниться 145-років від дня народження чи не найвідомішої української поетеси. Свого часу її називали «трохи чи не поодиноким мужчиною на всю соборну Україну», а саме життя Лариси Петрівни Косач – Квітки стало яскравим прикладом непохитної мужності та непохитної мужності та невтомної праці.

До річниці з дня народження Лесі Українки в нашій шкільній бібліотеці оформлена книжкова виставка «Ні, я жива! Я буду вічно жити». З метою відзначення річниці з дня народження Лесі Українки, популяризації творчої спадщини славетної землячки, утвердження її духовних заповідей; активізації виховної та патріотичної роботи серед учнівської молоді, бібліотекарем школи Хилько Л.М. проведено бібліотечний урок «До Лесі наша думка лине…»,організована книжкова виставка літератури, про життя та діяльність української поетеси.

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Користувачі нашої бібліотеки мали змогу ознайомитись з поетичними, драматичними та прозовими творами геніальної дочки України.

Кращі читачі 8Б класу: Хилько Тетяна, та Петренко Дар’я читали вірші великої української поетеси, дочки українського народу.

Леся Українка

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

(1871-1913)

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і “Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.

У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з'являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець...”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров'я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

У 900-х рр. міцніють зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п'ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування — пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.

На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об'єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).

Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжко хворою поетесою.

Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

До річниці з дня народження Лесі Українки в шкільній бібліотеці оформлена книжкова виставка «Ні, я жива! Я буду вічно жити». Користувачі нашої бібліотеки мають змогу ознайомитись з поетичними, драматичними та прозовими творами геніальної дочки України.

Драматичні твори

Блакитна троянда (1896 р.)

Грішниця (1896 р.)

Прощання (1896 р.)

Іфігенія в Тавріді (1898 р.)

Голубая роза (1898 р.)

Одержима (1901 р.)

Вавілонський полон (1903 р.)

На руїнах (1904 р.)

Осіння казка (1905 р.)

Три хвилини (1905 р.)

В катакомбах (1905 р.)

В дому роботи, в країні неволі (1906 р.)

Кассандра (1903 – 1907 рр.)

Айша та Мохаммед (1907 р.)

У пущі (1897 – 1909 рр.)

На полі крові (1909 р.)

Йоганна, жінка Хусова (1909 р.)

Руфін і Прісцілла (1906 – 1910 рр.)

Бояриня (1910 р.)

Лісова пісня (1911 р.)

Адвокат Мартіан (1911 р.)

Камінний господар (1912 р.)

Орфеєве чудо (1913 р.)

* * *

Посвята в читачі

26 лютого 2016 року в актовій залі школи для учнів 1-х класів відбулося театралізоване свято «Посвята в читачі». На святі були присутні учні 1-х класів, які майже усі були одягнені у вишиванки, батьки, вчителі, та педагог-організатор. Велика подяка лаборанту школи Хилько С.М., який кваліфіковано провів музичний супровід цього свята.

Під мелодії з дитячих кінофільмів та пісень до зали завітали: Буратіно, Лікар Айболить, Лисичка-медична сестричка, Заєць, Ведмедик, Королева Книг, Книга, та Хлопчисько-Поганисько. Ведучі свята, учениці 8Б класу ХИЛЬКО ТЕТЯНА, та ПЕТРЕНКО ДАР’Я, провели цікаву літературну вікторину серед першачків. Бібліотекар школи Хилько Людмила Михайлівна зачитала пам’ятку:

Пам’ятка
Якщо хочеш поговорити з ким-небудь – відкрий книгу.
Якщо ти занудьгував – візьми книгу.
Якщо хочеш одержати пораду – відшукай її у книзі.
Якщо прагнеш знайти друга – подружися з книгою.
Якщо мрієш стати справжньою людиною – читай книги.
Якщо хочеш відчути безмежні можливості людського розуму – працюй з книгою.

Першокласники читали вірші про книгу, та бібліотеку. У цей день ми урочисто прийняли до нашої шкільної бібліотеки учнів 1-х класів і от вони стали повноправними її читачами. «Хто багато читає, той багато знає», « Книжка вчить, як на світі жить» - кажуть в народі. І це правда. Книжка відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати.

Наприкінці свята учениця 6А класу Дерев’янко Аліна зі своїм партнером Даніїлом танцювали вальс. Це було неперевершено

І наостанок діти з задоволенням подивились мульфільм «Гришчини книжки».

Є вираз: «Скажи мені з ким ти дружиш і я скажу тобі, хто ти». З таким же правом можна сказати: «Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти». Людина, яка любить і вміє читати , має розумних, добрих і вірних друзів. Друзі ці - книги! З книжкою ми зустрічаємось ще у дитинстві і не розлучаємось з нею до самої старості. Де б ми не вчилися, де б не працювали, весь час будемо звертатися за допомогою до книги, підручника! То ж читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки з нової книги.

* * *

3 березня – Всесвітній день письменника

Ну ж бо, зізнавайтеся ─ без чиєї книжки не можете заснути? Від сторінок якого твору не можете відірватися навіть на роботі? Товстезний і важчезний том якого письменника тягаєте з собою повсюди, щоб принагідно “підчитати” в метро чи маршрутці? А може, це не том, а покет-бук, який запросто поміщається в кишені? Чому ми так прискіпливо про це у вас випитуємо? Ми просто переймаємося тим, аби ви не втратили нагоду засвідчити улюбленому письменникові своє захоплення. Адже 3 березня увесь книжковий світ відмічає Всесвітній день письменника. Отож гостріть олівці і підписуйте листівки ─ письменники, вони ж теж люди, і увагу люблять не менше, ніж ми з вами!

Свято це ще молоде, відмічається починаючи з 1986 року, коли рішення про святкування ухвалив 48-й конгрес ПЕН-клубу ─ міжнародного об’єднання письменників. Абревіатура у назві цієї організації утворена від перших літер англійських слів “poets” ─ поети, “essayists” ─ есеїсти, “novelists” ─ романісти. Крім цього, вона співпадає з англійським словом “pen”, тобто ручка. Організацію було засновано у 1921 році, першим президентом її став Джон Голсуорсі. 1923 року філіали клубу було відкрито у 11 країнах, а нині його представництва діють у 130-ти, в тому числі й в Україні. ПЕН-клуб “виступає на захист принципів свободи інформації всередині кожної країни та між усіма країнами”.

Не сперечаємося ─ захищати принципи свободи слова потрібно. Але сподіваємося, що у день професійного свята письменників захищати потрібно буде саме їх ─ від надмірної уваги читачів, видавців і всіх, хто не уявляє свого життя без книги.

зброя письменника

«Великі письменники — ліхтарі, які в мирний час висвітлюють шлях тямущим перехожим, які розбивають негідники і на яких в революції вішають безтолкових»

В. Ключевский

У нашій школі педагогом-організатором, та керівником літературного гуртка працює, Рибаков В’ячеслав Валерійович, який пише цікаві книжки (псевдонім Станіслав Рем). Наша бібліотека часто організовує літературні вечори, бесіди та обговорення творчості С.Рема. Діти з цікавість слухають розповідь нашого земляка. Письменник подарував шкільній бібліотеці свої твори.

Бажаємо йому творчої наснаги, та чекаємо нових надходження.

Станіслав Рем з бібліотекарем Хилько Л.М.

* * *

Великий Кобзар

І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

Т.Г.Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.

            В дні перемог і в дні поразок,
           В щасливі дні і в дні сумні
            Іду з дитинства до Тараса,
            Несу думки свої земні.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.

Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.

У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка. 1823 року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського. У 1829 році Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 році пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів знущання задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).

У 1837 році Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 року спільними зусиллями згаданих митців Шевченко був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

У 1840 році Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». У 1843 — 1845 роках поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорозької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

У 1845 році поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…» та всесвітньо відомий «Заповіт».

У 1846 році Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання

5 квітня 1847 року Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів.

Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати.

Але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.

У 1848 році поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. Уже в дорозі на острів Кос-Арал Тарас Григорович чимало малював — і від цього повеселішав. На Кос-Аралі Шевченко жив бідно, зате не відчував тягаря солдатчини, багато читав, малював, писав.Але один офіцер доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ще й малює. Негайно в поета було вчинено обшук, Тарас Григорович, попереджений друзями, спалив майже всі свої папери (листи, малюнки, різні згшиси), тільки «захалявні книжечки», передав на зберігання.

У 1850 році Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Умови тут були жахливими. Шевченка тут протрималимайже сім років. Для нагляду за ним було прикріплено єфрейтора, котрий мав ходити за поетом як тінь і стежити за тим, щоб Тарас Григорович не міг ні писати, ні малювати. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.

На початку 1857 року друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. У 1859 році Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Великий льох», «Сон» («У всякого своя доля…»), «Катерина», «Наймичка», «Неофіти», послання «І мертвим, і живим…»,

п’єса «Назар Сто-доля» повість «Художник»,

збірка поезій «Кобзар», «Щоденник»

Для кращого ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з творчістю поета, з його життєвим шляхом у нашій шкільній бібліотеці оформлена книжково-ілюстративна виставка “Маленьким про Великого Тараса” або “День народження Шевченка йде по всьому світу” бібліотекар Хилько Л.М. із розділами:

І. “Мені тринадцятий минало…”;
ІІ. “Послужи ж, моє ти слово, молодій ще силі…”;
ІІІ. “І мене в сім'ї великій
    В сім'ї вольній, новій,
    Не забудьте пом'янути…”.
      Для читачів середнього та старшого шкільного віку – книжково-ілюстративну виставку-вшанування “Шевченко і сьогодні наш сучасник”, завідувачка бібліотекою Т.В.Савченкова за розділами:
І. “Я, дядечку, стовпи побачить хочу
   Оті, що підпирають небеса…”. Є.Доломан
ІІ. “Його душа в святих його словах”. В.Самійленко
ІІІ. “Мудра, світла книга, то “Кобзар”Тараса”. А.Камінчук.
ІV. “Живеш навік ти в пам'яті людській,
     Твої пісні – новітніх днів окраса”. В.Сосюра
V. “Грім Кобзаревої струни
     Через віки людей розбудить”. В.Бровченко.
VІ. “Це тобі, Кобзарю, квіти
     Від усього серця!” Н.Шмурикова.
На виставці представлені різні видання творів письменника та ілюстрації відомих художників до них,фотографії, висловлювання видатних людей про Тараса Григоровича, а також публікації про його життя і творчість,літературно-критичні матеріали, що з'явилися в різні періоди історичного розвитку України.
Книжкові виставки бажано оформлені портретом Т.Шевченка, малюнки дітей до його віршів. Створено окремий розділ виставки, присвяченого дитячим малюнкам “Я малюю твори Т.Г.Шевченка”, а поруч розміщений кросворд “Чи знаєте ви твори Великого Кобзаря, на запитання якого діти зможуть відповісти, звернувшись до тієї чи іншої поезії Т.Шевченка.
У кожного віку – свій Шевченко. З його чудовою поезією діти знайомляться ще в дошкільному віці, або, переступивши поріг школи. Найбільш дієвою формою роботи з наймолодшими користувачами є голосне читання “Із скарбниці Шевченкових поезій”, для яких використовуються вірші на вибір бібліотекаря, наприклад: “Зоре моя вечірняя”, “Садок вишневий біля хати”, “Тече вода з-під явора”, “Щаслива родина”, “Сонце заходить”, “Дід і онука”, “Вітер в гаї”, “Встала весна” тощо.
Перш ніж почати читання поезій, бібліотекарі коротко розповідають дітям про видатного Кобзаря, зокрема про деякі епізоди з його дитинства.
Т.Шевченко ніколи не писав спеціально для дітей. Вірші, які вивчають у школі, чи просто радять читати дітям – це, здебільшого, уривки з його великих поем. Та вони є доступними і для найменших, бо написані просто і легко. З учнями 1-4 класів бібліотекар школи, Хилько Л.М, провела бесіду “Шевченко і діти”, під час якої розповіла як він любив дітей, ніколи не був байдужим до їхньої долі. З великою любов'ю і співчуттям він описує дітей у своїх віршах. “Я так люблю дітей, що й не надивився б на цей відбиток ангела”. Дитяче товариство завжди приваблювало його. Шевченко часто розповідав їм казки, співав жартівливі пісеньки, яких багатознав.

Савченковою Т.В. було проведено міні-анкетування “Мій Шевченко”, яке сприяло вивченню обізнаності дітей з творчістю поета. Були використані такі питання: 1. Які вірші Т.Шевченка ти читав? 2. Який твір тобі сподобався найбільше? 3. Які ти знаєш пісні, покладені на вірші Шевченка?
А для старшокласників – анкетування “Шевченко, родина, суспільство”

Анкета
“Шевченко, родина, суспільство”

Шановні учні, просимо дати відповіді на поставлені запитання (необхідне підкреслити)
1. Ви вдома маєте “Кобзар”?

Так Ні

2. Чи хотіли б Ви мати власний примірник “Кобзаря”в особистому користуванні?

Так Ні

3. Чи є у Вашій оселі портрет Т.Шевченка?

Так Ні

4. Чи знаєте Ви напам'ять хоча б один твір Т.Шевченка?

Так Ні

5.      Назвіть, будь ласка, одного чи кількох Шевченкових героїв, яких сьогодні бракує в Україні?
       _________________________________________________

     6. Кого із сучасних поетів Ви вважаєте найбільшим послідовником Т.Шевченка?
            _________________________________________________

      7. Якою б мовою сьогодні розмовляв Т.Шевченко? Чому?
           _________________________________________________

Запитання для учасників турніру знавців творчості Т.Г. Шевченка:

Біографія Кобзаря.

    1. Вкажіть дату і місце народження Тараса Григоровича Шевченка. (9 березня 1814 р., с. Моринці, нині Черкаська область).
     2. Коли і в кого почав навчатись грамоти Тарас Шевченко? (У школі дяка Павла Рубана, у 1822 р., а дражнили його “Совгир”).
     3. Хто був першим учителем малювання у Т.Шевченка? (Майстер Ширяєв).
     4. Як сталося, що Шевченко потрапив до Академії мистецтв? (Його примітив відомий художник І.Сошенко, коли Тарас змальовував статую у Літньому саду).

5. Коли Шевченка було звільнено з кріпацтва і хто піклувався про його визволення?(У 1838 році. К. Брюллов змалював портрет Жуковського, який розіграли в лотерею і за отримані гроші викупив Тараса. Піклувалися про викуп Шевченка І.Сошенко, А.Мокрицький, В.Жуковський, В. Григорович, О.Венеціанов).

6. Які нагороди одержав Шевченко, навчаючись в Академії мистецтв? (Три срібні медалі).

7. Чому Шевченко, будучи улюбленим учнем К.Брюллова і найкращим учнем академії, одержав лише скромні відзнаки (срібні медалі ІІ ступеня) й не отримав жаданого для всіх тодішніх живописців відрядження до Італії?

(На екзамені він не представив обов'язкових тоді композицій на біблійні та античні сюжети, а намалював “Хлопчика-жебрака, який віддає свій хліб собаці” та “Циганку, яка ворожить сільській дівчині” а це вже були реалістичні сюжети).

8. Що було справжньою причиною заслання Шевченка? (Його революційні вірші: альбом поезій “Три літа”і поема “Сон”, в якій розповідається про правління Миколи І).

9. Як було покарано Шевченка за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві?(Граф Орлов передав Шевченка у розпорядження військового міністра Чернишова і Шевченка відрядили на заслання рядовим в Оренбурзький корпус).

10. Хто клопотався про помилування Шевченка після смерті Миколи І? (Родина Толстих, Сераковських, брати Жемчужникові, російський письменник О. К. Толстой).
11. Скільки років перебував Тарас Шевченко у засланні? (10 років: з 1847 по 1857 рр.)
12. На якому році життя помер Шевченко, і де його було поховано? (Шевченко помер10 березня1861 року, проживши 47 років і 1 день. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Через 40 днів труну перевезли на Україну і поховали в Каневі на Чернечій горі).

Тарас Шевченко – це поет, який ніколи не буває забутим, його слова, такі прості й водночас глибокі, завжди були й будуть неформальним гімном українського серця.

* * *

21 березня - Міжнародний день поезії

    У 1999 році на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії відзначався в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. «Поезія, - йдеться в рішенні ЮНЕСКО, - може стати відповіддю на найгостріші і глибокі духовні питання сучасної людини. - але для цього необхідно залучити до неї як можна більш широку громадську увагу.
    Крім того, Всесвітній День поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, якi відроджують одвічну традицію живого звучного поетичного слова».
   Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послужити створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям. Отже, поезія допомогає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними

                                          Поезія — це завжди неповторність,
                                          Якийсь безсмертний дотик до душі.
                                                                               (Ліна Костенко)

На думку літературознавця Юрія Коваліва, поезія зазвичай спирається на ірраціональність світосприйняття, відрізняючись таким чином від логічних структур, потребує певної недомовленості (пор. Герметизм (поезія)).
Проте надмір недомовленості, на думку Едгара По (Філософія творчості), може завдати поезії шкоди. Натомість для прози характерний виразний логічний компонент, що посилює раціональність прозового наративу й орієнтується здебільшого на прояснену однозначність вислову. Поетична мова схильна до мальовничості, колористики, наближаючись у цьому до малярства, проте на відміну від нього поезія є не статичною, а радше динамічною. Найближчим мистецтвом до поезії вважається музика. Сама метрика була спершу складовою музичної теорії й не належала до поетики, тоді як зараз деякі терміни з теорії музики й поезії є спільними. На думку фахівців, поезія як форма мистецтва передувала писемності. Найбільш раннім поетичним текстом, що зберігся до сьогодні, є «Епос про Гільгамеша», або поема «Про того, хто все бачив» (sa nagba imuru). Поема створена у XXII столітті до н. е. в Стародавньому Шумері.
    Найдавніші поетичні тексти часто походили або з народно-пісенної традиції, такими були, наприклад, китайські пісні Ші цзін, упорядковані в XI—VI ст. до н. е., або з усної епічної традиції, до якої належать давньоіндійські Веди (II—I тис. до н. е.), авестійські Гати та Гомерівський епос (Іліада, Одісея). Ранні епоси складалися в поетичній формі з метою їхнього кращого запам'ятовування та усної передачі.
    Поетичні тексти належать до найдавніших епіграфічних пам'яток, що дійшли до нас у формі фрагментів, викарбуваних на камені. Шумерські пам'ятки, написані клинописом, збереглися на глиняних табличках, пізніші версії були написані на папірусі. Серед ранніх поетичних текстів слід ще згадати давньоєгипетські гімни та любовну лірику, а також корпус текстів Біблії. Ритміко-інтонаційні особливості звукової артикуляції вважають джерелом як мовлення, так і співу. У фольклорі синкретизм вокалу й мовлення призвів до створення віршованих форм, які спершу завжди виконувалися в музичному супроводі. Такою була творчість аедів, бардів, трубадурів, труверів, акинів, кобзарів, що були водночас поетими й музикантами.
    В Античній літературі розрізняли дифірамбічний, рапсодичний та анакреонтичний різновиди поезії. Вважається, що у французькій середньовічній повісті Окасен і Ніколет прозові фрагменти оповідалися, а віршовані співалися. Подібне розмежування поетичного й прозового відбулося і в католицькій літургії, натомість православна літургія досі зберігає свій пісенний характер.
    Розмежування вірша й музики було започатковане в античну епоху й остаточно визнане в XIV столітті. Поетичні тексти вперше набули цілковитої автономії в таких європейських авторів, як Данте Аліґ'єрі, Франческо Петрарка, Торквато Тассо, П'єр де Ронсар

«МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ...»

Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?...
(Т.Г. Шевченко)

* * *

Тиждень книги

План проведення тижня книги

в Ірпінській ЗОШ І-ІІІ ступенів №18

21.03 – 31.03 2016 року для учнів 1-4-х класів

21 березня – Відкриття Тижня книги « Книга

мудрий, старий друг, книга знає все навкруг»;

(бібліотекар Хилько Л.М.)

- Виставка «Сучасна дитяча література»

(бібліотекар Хилько Л.М.)

22 березня – «Книжкова лікарня» (бібліотечний актив)

(бібліотекар Хилько Л.М.) учні 3-х класів)

– Анкетування учнів 2-4 класів

«Книга мій найкращий друг»

23 березня – Бібліографічний огляд літератури по казкових оповіданнях Всеволода Нестайка «Дивовижні пригоди в лісовій школі» для учнів 2-4-х класів

(бібліотекар Хилько Л.М.)

_ Конкурс «Краща закладка до книги»

серед учнів 3-х класів,та конкур малюнків «Мій улюблений літературний герой»

24 березня – Посвята першокласників у читачі

(бібліотекар Хилько Л.М., бібліотечний актив,

класні керівники 1-х класів)

25 березня – Виставка книг подарованих бібліотеці

28 березня _ «Як народжується книга».

Бібліотечний урок для 1-3-х класів.

29 березня _ 135 років від дня народження М.Підгірянки. Бібліотечний урок для учнів 4-х класів. Обговорення творчості відомої поетеси.

30 березня -- Екскурсія до селищної бібліотеки ім.О.І.Гайдай. 1-і класи

31 березня -- Підведення підсумків. Нагородження переможців

* * *

18.04.16 - 26.04.16

Тиждень безпеки життєдіяльності

Безпека - це життя людини,
Безпека - це наше майбуття.
Прийміть до серця світ природи-
Прекрасне буде всіх життя!

Безпека життєдіяльності – найважливіше завдання у ХХІ столітті.

Найвища цінність суспільства – людина, її життя і здоров’я. Основи мислення закладаються у дитини в сім’ї. Необхідно зауважити, що з кожним роком збільшується кількість факторів, що негативно впливають на життя і здоров’я людини.

Кожна дитина почуває себе у безпеці тоді, коли знає, як правильно діяти у певній ситуації. Навчаючи дітей правилами безпеки життєдіяльності, ми закладаємо надійний фундамент знань на майбутнє.

Брак життєвого досвіду, беззахисність і невміння діяти в критичних ситуаціях робить дитину уразливою в усіх відношеннях.

З 18.04. по 26.04.2016 року у Ірпінській ЗШ І-ІІІ ступенів №18 проходить Тиждень безпеки життєдіяльності.

Бібліотекарями школи Хилько Л.М., та Савченковою Т.В. у шкільній бібліотеці підготовлена виставка літератури, малюнків, віршів, присвячена даній тематиці.

19 квітня 2016 року бібліотекар початкових класів Хилько Л.М з унями 8Б класу Петренко Дарією, та Хилько Тетяною провели бібліотечний урок, під назвою: «Наше життя у наших руках» у 4А класі(кл.керівник Кравченко В.Г.). А також учні 2Б класу на чолі із класним керівником Шайдецькою О.О. прийшли до бібліотеки де прийняли активну участь у проведенні вікторини «Корисно –шкідливо». Найактивніші учні і навіть вчителі були нагородженні невеличкими сувенірами.

20 квітня 2016 р. у 4Г класі(кл.керівник Штойко М.П.) , учень 7В класу Поротіков М., та учениця 8Б класу Хилько Т. ознайомили четвертокласників з правилами, яких слід обов’язково треба дотримуватися і виконувати, щоб не сталося біди.

21 квітня у 4В (Катеруша С.М.), та 2В (Главацька Л.В.) класах пройшла цікава вікторина: «Безпека – небезпека» . Під час проведення вікторини учні закріпили знання з питань пожежної безпеки; були сформовані навички правильних дій при пожежі; вміння швидко оцінювати небезпечні ситуації; приймати оптимальне рішення щодо їх подолання.

Потрібно пам’ятати, що наша безпека у наших руках

* * *

150 років від Дня Народження М. С. Грушевського

Михайло Сергійович Грушевський – історик, літературознавець, письменник, публіцист, громадський і державний діяч. Академік ВУАН (з 1923 р.) та АН СРСР (з 1929 р.).

Михайло народився в сім’ї випускника Київської духовної академії, педагога, організатора народної освіти, автора “Первой учебной книги церковно-славянского языка” Сергія Федоровича Грушевського. Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких священиків Опуцкевичів.

Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), історико-філологічний факультет Університету святого Володимира (1886–1890 рр.). У 1891–1894 рр. – професорський стипендіат на здобуття звання магістра історії при університеті. Учень В.Антоновича. Під його керівництвом підготував конкурсну роботу “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV ст.” (1891 р.), удостоєну золотої медалі, та магістерську дисертацію “Барське староство” (1894 р.).

У 1894 р. Грушевський переїхав до Львова і обійняв посаду професора Львівського університета. В університеті він очолив кафедру “всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи” – першу на українських землях кафедру історії України. З 1893 р. він був членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, а в 1897–1913 рр. був головою Товариства. Грушевський ініціював роботу зі збирання джерел з історії України, які друкувалися в серійних виданнях Археографічній комісії НТШ: “Жерела до історії України-Руси”, “Пам’ятки української мови та літератури”. 1906 р. започаткував видання “Українсько-руського архіву”. У 1898 р. разом з О. Маковеєм та І.Франком заснував та редагував літературно-публіцистичний журнал “Літературно-науковий вістник”, у 1899 р. був одним із організаторів “Української видавничої спілки”.

Історичний семінар університетської кафедри та Наукове товариство ім. Шевченка стали організаційними осередками наукової школи Грушевського, з якої постала плеяда відомих українських істориків – В.Гарасимчук, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, І.Крип’якевич, О.Терлецький, С.Томашівський та ін.

Ці широкомасштабні історичні дослідження мали слугувати основою для головної наукової праці М.С.Грушевського – багатотомової “Історії України-Руси”. Перший її том був виданий у Львові в 1898 році. Грушевський вважав написання такої історії справою честі свого покоління і наполегливо продовжував роботу над нею у різних, часто дуже несприятливих умовах. Останній, десятий том (присвячений подіям 1657–1659 рр.) було надруковано уже після смерті Грушевського – в 1936 році.

“Історія України-Руси” лишилась не закінченою, тому що обраний для неї план перевищував можливості одного людського життя. Тому паралельно з роботою над фундаментальною багатотомовою історією він уклав стислі однотомні нариси історії України (“Очерки истории украинского народа”, 1904 р.; “Ілюстрована історія України”, 1913 р.)

Після революції 1905 р. цензурні умови в Російській імперії полегшились, було скасовано Емський указ 1876 р., який забороняв українську мову. У 1907 р. він був обраний головою новозаснованого Українського наукового товариства у Києві, редагував його видання – “Записки УНТ у Києві”, “Україна”. 1907 р. переніс до Києва редакцію “Літературно-наукового вістника”, друк власних творів. З ініціативи та за участю вченого у 1909–1912 рр. виходили популярні ілюстровані народні газети “Село” та “Засів”.

Початок Першої світової війни застав Грушевського на відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської області, а тоді – територія Австро-Угорщини). З великими труднощами Грушевський зумів повернутись до Києва, де його заарештували за звинуваченням в австрофільстві. Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці він був висланий до Симбірська. Восени 1915 р. завдяки клопотанням авторитетних російських вчених отримав дозвіл переїхати до Казані, через рік – до Москви. На засланні продовжив наукову роботу, у Москві активно співпрацював з відомим громадсько-політичним виданням “Украинская жизнь”. Тільки лютнева (1917 р.) революція і падіння самодержавства в Росії дало змогу Грушевському повернутись до Києва.

Зі створенням на початку березня 1917 р. у Києві Української Центральної Ради Грушевський був заочно обраний її головою. Таємним голосуванням переобраний на цій посаді Всеукраїнським національним конгресом 8 квітня 1917 р. Під керівництвом визнаного, авторитетного лідера українського руху Центральна Рада за короткий час пройшла шлях від гасел національно-культурної автономії до проголошення суверенної Української Народної Республіки (січень 1918 р.) та її Конституції (квітень 1918 р.). Грушевський був автором головних політичних документів УЦР, основних концептуальних положень Української революції. Він тісно співпрацював із створеною у квітні 1917 р. Українською партією соціалістів-революціонерів.

Після гетьманського перевороту Грушевський відійшов від активної політичної діяльності. У 1919–1924 рр. перебував на еміграції (Прага, Париж, Женева, Берлін, Відень). Наукова та видавнича діяльність Грушевського зосереджувалась у заснованому ним Українському соціологічному інституті. На еміграції Грушевський розпочав роботу над ще одним великим науковим проектом – багатотомною “Історією української літератури”. Перші його томи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, присвячений літературі 1-ї третини 17 ст., лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році.

У березні 1924 р. Грушевський повернувся в Україну задля продовження масштабних наукових досліджень та завершення написання фундаментальної “Історії України-Руси”, що неможливо було здійснити без вітчизняних архівів та бібліотечних зібрань. У 1924-1930 рр. він очолював усі головні історичні установи ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичну секцію з численними комісіями, археографічну комісію. Осередком його історичної школи стала новостворена Науково-дослідна кафедра історії України. За редакцією вченого в цей період було випущено 80 книг, серед них періодичні та серійні видання: “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії України”, “За сто літ”, збірники комісій порайонного дослідження історії України.

У 1929 році Грушевський був обраний академіком АН СРСР.

На початку березня 1931 р. Грушевський був змушений виїхати до Москви, що офіційно вважалося науковим відрядженням, фактично – “почесним вигнанням”. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ-НКВС розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 р. та звинуваченням у керівництві сфабрикованим т. зв. “Українським національним центром” (УНЦ). Через короткий час після допитів у Харкові Грушевський був звільнений. Відкритий судовий процес у справі “УНЦ” не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено.

У 1931–1934 рр. Грушевський проживав у Москві під постійним наглядом більшовицької таємної поліції. Працював над десятим томом “Історії України-Руси”, який був підготовлений до друку донькою Катериною та виданий вже по смерті історика на початку 1937 р. Помер у Кисловодську після ряду хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Попри те, що Грушевський формально не був репресований радянською владою, за весь час її панування аж до 1991 р. його твори не перевидавались; раніше надруковані твори вилучались з бібліотек і знищувались або передавались у спецсхови. Тільки в незалежній Україні стало можливим об’єктивне висвітлення постаті Михайла Грушевського, належне поцінування його внеску в українську науку і державність, видання його творів і вшанування його пам’яті.

У 2016 році день пам'яті Михайла Грушевського відзначається на державному рівні відповідно до Указу Президента України «Про відзначення 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського» № 63/2015 від 09.02.2015 р.

* * *

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

Всеукраїнский день бібліотек – це нагода відзначити роль книги у житті кожного українця, проаналізувати значення бібліотек для розбудови демократичного суспільства і розвиненої економіки .Це – можливість привернути увагу суспільства до ролі й високої місії бібліотекаря – інформувати та просвіщати, організовувати безперешкодний доступ до інформації та ресурсів для всіх громадян, допомагати і навчати орієнтуватися у потоці інформації, сприяти оволодінню навичками пошуку та використання ресурсів на різних носіях. Бібліотека та бібліотекарі Ірпінської ЗШ №18(САВЧЕНКОВА Т.В..,ХИЛЬКО Л.М.), допомагають своїм читачам відкривати світ! Так 29.09 та 30.09. для учнів початкових класів були проведені бібліотечні уроки на тему: « 30 вересня –Всеукраїнський день бібілотек». Дуже сподобалась тепла, та дружня атмосфера у 4-В класі, класний керівник СТАСЮК Л.А., яка наголосила, що без бібліотеки людина не може бути розумною, та щасливою. Цікаво та змістовно пройшов урок у 2В класі, класний керівник ГАЙДА Г.Ф., на якому бібліотекар ХИЛЬКО Л.М. ознайомила учнів з довідковою літературою. Цей крок мав назву: «Довідково-інформаційний фонд бібліотеки». Хтось із мудрих сказав: „Бібліотекар – це не професія, а стан душі, а ще – знахар”. Це насправді так, бо якщо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі – душу. Свято бібліотек – це, передусім, свято книги, великдень нашого духу, що починається із Сковороди та Котляревського, духу, що вийшов із «Кобзаря» Шевченка, через святий собор Гончара і чорну голгофу Стуса, катівні Теліги і душевний біль Ліни Костенко.

Нажаль в нащ нелегкий час, наша держава, наші керівники стали забувати про таку професію, як шкільний, БІБЛІОТЕКАР. Але у кожній школі бібліотека повинна бути кабінетом №1.

* * *

День Українського козацтва і День захисника України святкуються 14 жовтня

14 жовтня — День українського козацтва відзначається в Україні відповідно до Указу Президента України від 07 серпня 1999 року № 966/99. Зазначене свято встановлено, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення.

Кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави — гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.
Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.

Цікаво, що святкування Дня українського козацтва збігається зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з її іконою.
Президент України Петро Порошенко Указом від 14 жовтня 2014 року № 806/2014, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості встановив 14 жовтня нове державне свято — День захисника України.

Воїне, лицарю славний,

Ти зброю тримаєш в руках,

Щоб на нашу країну-державу

Злий не позарився враг.

Будь мужній і будь достойний

Ти слави своїх батьків,

Відважний вкраїнський воїне,

Нащадку славних козаків!

* * *

28 жовтня відзначається День визволення України від фашистських загарбників.

Цей день було засновано згідно з указом президента "Про День визволення України від фашистських загарбників" від 20 жовтня 2009 року "з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні".
    В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.
Після Сталінградської битви (листопад 1942 року – лютий 1943 року) хід війни докорінно змінився.
Перші населені пункти України на східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 року. Остаточне визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 року). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони. Кульмінацією битви за Дніпро стало визволення Києва від гітлерівців.
    У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року ) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).
    Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.
    В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.
    За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
    В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців.
    Сьогодні хочеться пригадати імена наших співвітчизників, які своєю мужністю і безкорисною любов’ю до Батьківщини, усіма силами, інколи ціною власного життя, наближали день звільнення України від фашистської окупації.

Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами й арміями було чимало українців. Найвідоміші з них - А. Єременко, С. Тимошенко, Р. Маліновський, Н. Ватутін, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко, П. Жмаченко й інші. Ратний подвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами.

* * *

Про організацію збереження підручників 1-4 класів Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18 у І семестрі 2016-2017 н.р.

Шкільна бібліотека працює згідно плану та проблемної теми школи.

Важливим показником рівня виховної роботи в школі є стан збереження навчальної книги.

Бібліотекою проведена робота по вихованню в учнів бережливого, небайдужого ставлення до підручника, поваги до людей, які його створюють, відповідальності за правильне і раціональне використання підручника.

З метою збереження підручників, залучення школярів до книги як до джерела знань, культурних надбань та цінностей народу України, популяризації та вивчення української мови, класичної та сучасної світової літератури, виховання інтересу до читання, в нашій школі проходить загальношкільна акція "Збережи книгу!". В кожному класі створені пости „бережливих", які разом з бібліотекарем, та бібліотечним активом школи щомісячно проводяться рейди-перевірки стану підручників. Результати перевір відображаються на екрані збереження підручників.

Актив бібліотеки створений з учнів 9- 11 класів.

Так, сьогодні 01.11.2016 року, бібліотекарем початкових класів, ХИЛЬКО Л.М., разом з бібліотечним активом:ХИЛЬКО ТЕТЯНОЮ,ПЕТРЕНКО ДАРІЄЮ,СУХОДОЛЬСЬКИМ АНДРІЄМ, учні 9-Б класу був проведений рейд-перевірку стану збереження підручників у слідуючих класах: 2В,2Б 4Б,3В,3Б,4А. Перевірка показала, що учні усіх класів намагаються дотримуватись вимог користування і збереження навчальних книг. Оцінку «відмінно» отримали – 4Б,3Б. Багато класів отримали оцінку «добре», а головне, що не в одному з класів не поставлена оцінки «незадовільно» У інших класах виявили незначні недоліки. Не в усіх учнів були обгортанки, та закладини для книг.

* * *

ЄДИНІ ВИМОГИ ДО КОРИСТУВАННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ КНИГИ

Учні зобов'язані: дбайливо поводитись з підручниками і книгами;

отримуючи підручники в бібліотеці, переглянути їх і в разі виявлення дифекту повідомити бібліотекаря; якщо підручник має незначні пошкодження, відремонтувати їх;

треба тримати підручники в окремій обкладинці або обгорнути папером;

не загинайте аркуші, користуйтеся закладинкою;

не слід класти в книгу ніякі предмети;

перш ніж узяти до рук підручник, вимийте руки;

підготувавши урок, поставте книгу на полицю або покладіть у портфель;

на сторінках підручників робити примітки ручкою або олівцем забороняється;

поводься з підручником так, щоб не було соромно передати його своїм молодшим товаришам;

якщо учень загубив або зіпсував підручник - повернути в бібліотеку такий,який брав, або замінити іншим, рівноціним за змістом і цілями, названим бібліотекарем;

до учнів, які недбало ставляться до підручників, застосовувати заходи суспільного впливу.

* * *

Екскурсія першокласників до шкільної бібліотеки

Мета: дати учням поняття: бібліотекар, читач; познайомити з правилами користування бібліотекою, різноманітністю книг у бібліотеці; залучити учнів до читання книг; виховувати любов до книги і бережливого ставлення до неї. В бібліотеці організовані виставки книжок для першокласників.

Перше знайомство дитини з бібліотекою повинно бути цікавим, корисним і незабутнім. В цьому твердо впевнені працівники нашої бібліотеки. Тож на учнів 1А, 1Б,1В,1Г,1Д класів на чолі з класними керівниками Ірпінської ЗШ №18, що завітали до нас на екскурсію 3 листопада 2016 року, чекала захоплююча розповідь про бібліотеку, знайомство з відділами обслуговування, огляд «Незвичайні книжки».

Бібліотекар початкових класів ХИЛЬКО Л.М. з кращими читачами шкільної бібліотеки, ХИЛЬКО ТЕТЯНОЮ, та ПЕТРЕНКО ДАРІЄЮ , відкрила чарівний світ книжок для маленьких школярів та познайомила з основними правилами користування книгою.

ХИЛЬКО Л.М. наголосила на призначенні читального залу, розповіла про правила користування бібліотекою, правила поводження в бібліотеці та режим роботи.

З задоволенням учні перших класів приймали активну участь у вікторині «Казковий герой», який їм підготували учениці 9-Б класу.

Дітлахи відповідали на питання вікторини , переглядали книжки з виставок, охоче ділилися враженнями від екскурсії до «дому, де живуть книжки». А наостанок, як і належить справжнім читачам - самостійно вибрали собі книжечки для читання вдома.

* * *
Тиждень безпеки життєдіяльності

На виконання Законів України «Про охорону праці», «Про правові засади цивільного захисту», «Про пожежну безпеку», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та у зв’язку з проведенням цілеспрямованої профілактичної роботи зі школярами щодо профілактики травматизму невиробничого характеру, виховання поважного ставлення до безпеки людини, формування у підростаючого покоління світоглядних та етичних основ здорового способу життя, усвідомлення необхідності вироблення навичок дотримання правил поведінки у надзвичайних ситуаціях, що виникають під час порушення життєвого процесу у побуті, під час трудової діяльності чи в соціальному середовищі у період з 07.11. по 11.11.2016 року у Ірпінській ЗШ І-ІІІ ступенів №18 пройшов тиждень Безпека життєдіяльності.

07.11 – 11.11.2016р. у закладі Тиждень почався з виставки на тему « Наша безпека у наших руках». Значна увага приділялася питанням щодо пропаганди здорового способу життя.Для проведення Тижня було заплановано та виконано ряд заходів . Захоплюючою була вистава «Коли вирушаєш у путь –завжди обережним будь!», для учнів 3Б,2б, 2Г, та 2Д класів(бібліотекар початкових класів Хилько Л.М.) метою якої було: поглиблювати знання учнів про правила пішохідного руху, про світлофори та їх призначення, закріпити знання про вивчені правила дорожнього руху, розвивати спостережливість, уміння орієнтуватися на вулицях міста, села, виховувати обережність, уважність, культуру поведінки на вулиці, дорозі. Учні 8-9 класів(Хилько Т.,Суходольський А., Романенко Н., Колос І., Вінійчук Є) з задоволенням продемонстрували акторські здібності. Свято мало велику виховну цінність. Проведено годину спілкування на тему «Вивчаємо правила дорожнього руху» (класний керівник 2Д класу Червона Н.М.) , на якій діти ознайомилися з історією виникнення світлофору, повторили правила дорожнього руху, дорожні знаки.. Діти з задоволенням переглянули мультфільм «Небезпека вогню» про правила поведінки при пожежі. Учнями старших класів було проведено багато цікавих вікторин, на яких усі учні на чолі з класними керівниками (Шайдецькою О.О.,Явдоніч Т.П., Михайленко О.І., Червоною Н.М.) із задоволенням приймали участь.

Позитивним є те, що класні керівники початкових класів, разом із бібліотекарем Хилько Л.М.проводячи заходи заохочують всіх учнів 1 – 4 класів, піклуються про те, щоб перед вихованцями розкрився зміст дії, її ціль та засоби рішення, і по можливості пропонують їм самостійно шукати рішення поставлених завдань. Таким чином діти добре засвоюють норми та правила безпеки.

* * *
БІЙ ПІД КРУТАМИ

29 січня – День пам’яті героїв Крут. Український народ щороку вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва, яку небезпідставно порівнюють зі всесвітньо відомим боєм під Фермопілами, стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – днем національної трагедії.
27 січня 2017 року в нашій школі був проведений бібліотечний урок «Навіки молоді – герої Крут» для учнів 4Б класу. Захід проводився з метою ознайомлення учнів з однією із трагічних сторінок історії України, виховання почуття поваги до тих, хто заради незалежності України віддав своє життя. Активну участь в заході брали учні 9Б класу: ХИЛЬКО ТЕТЯНА, та ПЕТРЕНКО ДАША, які разом з бібліотекарем початкових класів, ХИЛЬКО Л.М., підготували повідомлення про бій під Крутами, декламували поетичні твори, присвячені юним героям . Наприкінці заходу присутні переглянули відеофільм «Лист без конверта», присвячений воїнам Крут, та запаливши свічу, вшанували Пам’ять полеглих Героїв хвилиною мовчання.

* * *

20 лютого

День Героїв Небесної Сотні

«….Небесна Сотня! У кожного з нас з’являються свої асоціації, коли ми чуємо ці слова. Кожен українець пишається тим, що такі люди народжуються на нашій землі – сміливі, свідомі, ті, які готові боротися за справедливість, ті, які у найважчих умовах, до останнього, виборюють благородну ціль. Герої Небесної Сотні – це ті люди, які створили основу для майбутньої України, ті, кому ми завдячуємо надією, ті, кого кожен повинен визнавати на рівні найвидатніших історичних постатей нашої держави….»

* * *

21 лютого - Міжнародний День рідної мови.

«Мова-втілення думки.Що

багатша думка,то багатша мова.

Любімо її,вивчаймо її,розвиваймо її.

Борімося за красу мови,за правильність мови,

за приступність мови,за багатство мови…»

М.Рильський

Наша рідна українська мова – одна з найбагатших і наймелодійніших мов

світу. Її порівнюють з калиною, бо вона така ж красива, як народний,

улюблений символ українців, її порівнюють зі співом солов'я, бо лине вона,

як ніжна пісня співучого соловейка.

З метою глибокої поваги та шани до рідної мови, та з нагоди Міжнародного дня рідної мови, 21 лютого 2017 року у бібліотеці Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18, ХИЛЬКО Л.М., для учнів 3-Б класу,(класний керівник Шайдецька О.О.), провела урок «Мова – це духовна святиня народу», щоб ще раз долучитися вустами і серцем до материнської мови найкращої, найсвятішої, найріднішої.

Учні ознайомилися з виставкою, яка була організована у читальній залі бібліотеки, згадали українських письменників, а наприкінці разом з Людмилою Михайлівною, заспівали українську пісню «Рідна мати моя».

Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

* * *

9 березня

День народження Тараса Шевченка

Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!»

10 цікавих фактів про Тараса Шевченка ↓

1. Тарас Шевченко протягом життя був «душею компанії», любив сміятися і вмів розвеселити навіть незнайомих людей.

2. Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі.

3. Тарас Шевченко завжди з любов’ю згадував той випадок, коли малим пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.

4. Тарас Шевченко був викуплений з кріпацтва за 2500 рублів. Задля цього художник Брюллов написав портрет Жуковського і продав його. Здобувши свободу, Тарас Григорович вступив до Академії мистецтв.

5. Першим коханням молодого Шевченка була Оксана Коваленко, його ровесниця. Родичі закоханих були впевнені, що молоді одружаться. Але надії були марними — Тарас мусив поїхати до Вільна. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

6. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі.

Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

7. Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а улюбленою їжею були: справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки. Не байдужим також був і до рибних страв.

8. Тарас Шевченко був відомим модником, любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші.

9. Коли Тараса Шевченка відправили у заслання до Оренбурга, йому заборонили займатися творчістю. Однак цю заборону він ігнорував. Саме в Оренбурзі Тарас Григорович написав більшу частину своїх повістей.

10. Останні дні свого життя Шевченко провів у Петербурзі. Поховали його на Смоленському кладовищі. Проте за день до своєї смерті, у свій день народження, 9 березня, поет попрохав свого вірного друга Григорія Честахівського, щоб у разі його смерті похорон відбувся у місті Канів.

Останнє бажання видатного митця виконали лише через два роки.

* * *

Напередодні Шевченківського дня в бібліотеці Ірпінської ЗШ №18 були оформлені викладки літератури, книжкові виставки про життя і творчий шлях Великого Кобзаря, що покликані виховати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет. 9 березня 2017 року в бібліотеці Ірпінської ЗШ №18, для дітей в теплій весняній атмосфері пройшло читацьке рандеву «Пророк єднання і свободи», присвячене дню народження Т.Г.Шевченка. Учням цікаво було дізнатися про дитячі роки відомого поета, послухати вірші, які читали, як учні початкових класів, так і дев’ятикласники. Учениця 9Б класу, ХИЛЬКО ТЕТЯНА, прочитала вірш, який вона написала власноруч. Цей вірш присвячений Великому Кобзарю-Т.Г.Шевченку. Учням було запропоновано розгадати кросворд і ознайомитися з книгами про життя Тараса Шевченка, збірниками його прекрасних творів.

Бібліотекар школи, Хилько Л.М., продемонструвала виставку малюнків на тему: «Великий Кобзар». Усі малюнки малювали учні 3-Б класу.

Також у цей день бібліотеку відвідали представники Фундації Дарини Жолдак, яка тісно співпрацює зі школою. Учні 3-4 класів були у захваті, коли на території школи побачили «Книжкобус», у якому представниця Наталка, провела з кожним класом окремо: цікаві ігри, конкурси, ознайомили з цікавими книжковими цікавинками.

За планом 15.03.2017 року Фундація Дарини Жолдак до нас знову приїде «Книжкобус», для учнів 1-2 класів. Для кожної вікової групи підібрана своя цікава і змістовна програма. Дуже вдячні за співпрацю з Ірпінською ЗШ І-ІІІ №18.

10.03.2017 року бібліотекар школи, ХИЛЬКО Л.М., нагородила 3-б клас грамотою за активну участь у роботі шкільної бібліотеки.

* * *

Поезія — це завжди неповторність,

Якись безсметрний дотик до душі...

Л. Костенко

Поезія надихає, звеличує, штовхає на подвиги… Вірші найвідоміших поетів світу окриляють закоханих романтиків, запалюють відчайдушних любителів пригод, спонукають до боротьби за свої права.

Мабуть, не знайдеться в світі людини, як б не знала напам’ять хоча б одного віршованого твору.

Нині достеменно невідомо, хто вперше почав складати вірші. Проте найстарішими вважають вірші-гімни поетеси-жриці Ен-хеду-ани, яка жила в 23 столітті до нашої ери. Про життя поетеси відомо лиш те, що вона була дочкою аркадського царя Саргона, що завоював Ур (територія сучасного Ірану)

Ен-хаду-ана писала про місячного бога Нанна та його дочку, богиню вранішньої зорі Інанну.

Пройдуть роки, і світ відкриє для себе імена незрівнянного Вільяма Шекспіра, талановитого Вольтера, славетного Тараса Шевченка, генія пера Олександра Пушкіна, які писатимуть на вічні теми: кохання та зради, щастя і горя, дружби та ненависті, миру та війни, свободи та неволі.

Нині поезія стала настільки популярною, що для неї навіть день окремий вигадали — 21 березня. Уперше Всесвітній день поезії відсвяткували у Парижі, одному з найромантичніших міст Землі. А запровадила свято ЮНЕСКО у 1999 році. Відтоді щороку цього дня креативні люди збираються разом, щоб поділитися власними поезіями та висловити свої почуття і емоції.

Вітаємо вас зі Всесвітнім Днем поезії! Нехай її бурхливе джерело наповнює ваші серця безмежною блакиттю, дарує натхнення, гарний настрій та легкі рими.

Поезія — слово! Поезія — пісня!

Поезія — вільна душа!

Де серце розкриле -

Там дума провісна

У віршах безсмертя зіща.

* * *

Книга – це віконце, через яке діти бачать

і пізнають світ і самих себе.

В.О. Сухомлинський

Щороку – 2 квітня, в день народження великого казкаря Г. К. Андерсена, весь світ відмічає Міжнародний День дитячої книги (ICBD).

Це свято з’явилося за ініціативи видатної діячки світової літератури для дітей Елли Лепман - організатора Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY). Сьогодні це найавторитетніша організація в світі, яка об’єднує письменників, художників, літературознавців та бібліотекарів більше 60 країн світу. У 1967 році Е. Лепман домоглася, щоб рішенням ЮНЕСКО 2 квітня – день народження Г. К. Андерсена - став Міжнародним Днем дитячої книги. Тим самим підкреслила величезне значення письменника та роль дитячої книги у духовному й інтелектуальному розвитку нових поколінь земної кулі.

Кожний рік одна з національних секцій Міжнародної ради з дитячої книги виступає спонсором цього значного свята. Одним з важливих завдань національної секції є вибір гідного автора для створення Послання до дітей земної кулі і талановитого художника, плакат якого стане символом свята на рік. Так, у 2001 році організатором Міжнародного Дня дитячої книги року була визначена національна секція IBBY Угорщини, яка надала можливість створити плакат відомому ілюстратору дитячих книжок, художнику-графіку Кристині Рені. Автором Послання „В книгах є все” стала лауреат багатьох національних і міжнародних нагород, письменник Єва Яниковська. Спонсором Міжнародного Дня дитячої книги 2004 року стала національна секція Греції. Послання до дітей „Світ книг” написала Ангеліка Варелла - номінант Міжнародної премії ім. Г. К. Андерсена (1990 р.). Вона мала також медаль Януша Корчака (1985 р.), є однією з найвідоміших сучасних дитячих письменниць Греції. Автором плаката став художник Ніколас Андрикопулос - номінант Міжнародної премії ім. Г. К.Андерсена, ілюстратор більш ніж 50 книжок.

2005 рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Г. К. Андерсена у зв’язку з відзначення ролі видатного письменника та 200-річчя від дня його народження.

В історії літератури мало знайдеться письменників, які б заслуговували на звання: „Великий казкар”, „Добрий чарівник”, „Король казок”. Сам Андерсен у кінці життя, оцінюючи свій талант, визнав, що радість прийшла до нього в образі „музи, яка обдарувала його усім багатством казок – найчистішим у світі золотом, що виблискує вогником у дитячих оченятах, дзвенить сміхом на вустах дітей і батьків”.

2 квітня один раз на 2 роки на черговому конгресі Міжнародної ради з дитячої книги письменникам та художникам вручається головна нагорода – Міжнародна премія імені Г. К. Андерсена. Вона була заснована у 1956 році за ініціативи Елли Лепман для дитячих письменників, а з 1966 року – для художників ілюстраторів дитячих книжок. За статусом цією премією нагороджуються тільки живі номінанти. Міжнародна премія ім. Г. К. Андерсена – це золота медаль з профілем великого казкаря, яку часто називають „Малою Нобелевською премією” і вручається під патронатом Її Високості Королеви Данії Маргарет ІІ.

Першим лауреатом Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена стала англійська письменниця Елеонор Фарджон у 1956 році, а 1958 премію одержала Астрид Ліндгрен з Швеції. Лауреатами Міжнародної премії ім. Г. К. Андерсена стали відомі дитячі письменники Джанні Родарі, Туве Янссон, Кристине Нестлінгер, Джеймс Крюсс, Богумила Ржига, Катарина Патерсон та інші. В 1976 році Міжнародну премію імені Г. К. Андерсена одержала російська художниця Тетяна Маврина. Лауреатами премії 2004 року стали ірландський письменник Мартін Вадделл та нідерландський художник Макс Веятхюс.

Міжнародний День дитячої книги в навчальних закладах можна відмічати як окреме свято, так і в межах Всеукраїнського тижня дитячої та юнацької книги. Готуючись до його святкування, необхідно провести відповідну організаційну роботу:

визначити письменника або письменників та їх книги як матеріал для свята;

розробити план заходів;

визначити коло учасників свята;

підготувати наочне повідомлення дітей про заходи, що планується провести (плакати, листівки, звернення до читачів).

Враховуючи психологічні та вікові особливості дітей, а також досвід проведення масових заходів, необхідно пам’ятати, що сьогодні читачі надають перевагу інтерактивним формам спілкування. Це можуть бути: дискусії, конкурси, театралізовані вистави, бібліомарафони, презентації, літературні лото та інші. Однією з найпопулярніших і найпоширеніших серед читачів форм роботи є книжкові виставки, особливо її нетрадиційні види: виставки-вікторини, кросворди, подорожі, панорами.

Організовуючи Міжнародний День дитячої книги 2017 року, присвяченого 202-річниці від дня народження Ганса Крістіана Андерсена (2.04.1805 – 4.08.1875), бібліотекарі Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18 провели:

Андерсеновські читання, в яких діти підготували та презентували міні-дослідження творчості письменника за темами

* * *

7 квітня - Всесвітній день здоров'я

Щорічно 7 квітня, в день створення в 1948 році Всесвітньої організації охорони здоров'я, відзначається Всесвітній День здоров'я. Протягом 65 років поспіль проводяться різні заходи для того, щоб люди зрозуміли, як багато значить здоров'я в їхньому житті.

У нашій суспільній свідомості вітає одна дуже проста думка, безпосередньо пов’язана з питаннями здоров’я і проблемами його відсутності. «Буде здоров’я - решта все, додасться», - так звучить це багатовікове спостереження. І дійсно, наявність або відсутність у людини цього найціннішого стану, докорінно визначає його повсякденне життя, соціальне і суспільне оточення.

06.04.2017 року до Всесвітнього дня здоров’я у Ірпінській ЗШ І-ІІІ ступенів №18 бібліотекар школи ХИЛЬКО Л.М. провела бесіду-екскурс для учнів 1-Г класу( класний керівник ПІНЧУК Т.А), на якій ознайомила учнів з правилами особистої гігієни, розповіла 7 основних правил способу здорового життя. Також Людмила Михайлівна прочитала відомий вірш К.І.Чуковського « Мойдодыр». Після прослуховування твору, діти з задоволенням спробували інсценізувати почуте і їм це вдалося. Це було дуже весело та цікаво.

Школа відіграє велику роль у розвитку здоров'я дитини, її ставлення до свого здоров'я, реальних дій і вчинків, які створюють умови для набуття здорового способу життя.

* * *

Всеукраїнський конкурс

"Шкільна бібліотека-

2017"

Наказом Міністерства освіти і науки України від 23.05.2016 р. №559 затверджено номінації та критерії Всеукраїнського конкурсу «Шкільна бібліотека - 2017».

У 2016-2017 навчальному році конкурс проведено за наступними номінаціями:

1. Шкільна бібліотека: інноваційні проекти (для керівників загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів)

2. Шкільна бібліотека – інформаційний центр навчального закладу (для бібліотекарів, педагогів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів)

3. Бібліотека – виховний простір навчального закладу (для бібліотекарів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів)

4. Читання і діти: діапазон бібліотечних ідей і можливостей (для бібліотекарів, педагогів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів)

5. Сучасний методист: новий формат діяльності (для працівників органів управління освітою і науково-методичних служб місцевих органів виконавчої влади, методистів закладів післядипломної педагогічної освіти, які координують діяльність шкільних бібліотек)

Конкурс проводиться Мiнiстерством освіти i науки України, Інститутом модернізації змісту освіти спільно з Міністерством культури України, Державною науково-педагогічною бібліотекою України імені В. О. Сухомлинського Національної академії педагогічних наук України. Цей конкурс проходить один раз на три роки у три етапи:

1-й етап: міський, районний – листопад-грудень;

2-й етап: обласний (міський - Київ) – лютий-березень – за участю конкурсантів першого етапу, які набрали найбільшу кількість балів у кожній із заявлених номінацій;

3-й етап: всеукраїнський – травень-червень – за участю конкурсантів другого етапу, які набрали найбільшу кількість балів у кожній із заявлених номінацій..

Визначення переможців і лауреатів у кожній із заявлених номінацій конкурсу здійснюється за критеріями, які визначаються організаційним комітетом всеукраїнського етапу один раз на три роки. У кожній із заявлених номінацій конкурсу визначається один переможець та лауреати, які набрали за результатами 3-го етапу найбільшу кількість балів і ввійшли до першої п’ятірки найкращих.

Мета - залучення дітей до читання, підтримки і вдосконалення діяльності бібліотек загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів, піднесення ролі бібліотекаря в суспільстві та підвищення престижу бібліотечної професії.

Я, Хилько Людмила Михайлівна, бібліотекар Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради Київської області,стаж роботи бібліотекарем 19 років, прийняла участь у конкурсі «Шкільна бібліотека 2017», номінація «Шкільна бібліотека – інформаційний центр навчального закладу».

Матеріали моєї роботи, яка складається з 50 сторінок, додатків оформлені у вигляді тематичного портфоліо, що вміщує: авторські доробки із створення високоякісного і високотехнологічного інформаційно-освітнього простору: методичні матеріали, опис-анотацію (презентацію) веб-ресурсу (назва, електронна адреса, його особливість, значення для різної категорії користувачів) тощо. Усі вони представляють шкільну бібліотеку як осередок медіаосвіти, висвітлюють її роль у реалізації освітніх стандартів нового покоління, сприяють успішному засвоєнню навчальних програм, розвитку творчого мислення, пізнавальних інтересів і здібностей учнів із використанням бібліотечного ресурсу. Маючи блог бібліотеки Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18, ми домагаємо сприянню оптимізації діяльності бібліотеки, створенню бібліотечно-інформаційного середовища навчального закладу, формуванню інформаційної, бібліотечно-бібліографічної та читацької культури педагогів і учнів тощо.

Департаментом освіти і науки України було затверджено компетентне журі, до складу якого входили(доценти, науковці, методисти вищих категорій, завідувачки бібліотек, вчителі, завідувачка музейної освіти та бібліотечної справи, провідні бібліотекарі).

За результатами оцінювання журі переможцями та лауреатами ІІ (обласного) етапу Всеукраїнського конкурсу "Шкільна бібліотека" у номінації « Шкільна бібліотека – інформаційний центр навчального закладу" стали

переможець:

Іовженко Лариса Миколаївна, бібліотекар Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №21 Білоцерківської міської ради.

Лауреати:

Хилько Людмила Михайлівна, бібліотекар Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради.

Гродзовська Людмила Миколаївна, бібліотекар Хотівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія" Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Довгорук Ольга Олексіївна, бібліотекар Яготинського навчально-виховного комплексу "Спеціалізована школа – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3" Яготинської районної ради.

Дубровська Тетяна Вікторівна, бібліотекар Бориспільського навчально-виховного комплексу "Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" імені Костянтина Могилка Бориспільської міської ради.

* * *

07 квітня 2017 року школа отримала інформацію про підсумки ІІ (обласного) етапу Всеукраїнського конкурсу "Шкільна бібліотека" . У конкурсі брала участь і бібліотекар нашої школи Хилько Людмила Михайлівна, яка за результатами ІІ етапу отримала звання "Лауреата" конкурсу в номінації "Шкільна бібліотека – інформаційний центр навчального закладу" (ІІ місце).

Ми щиро вітаємо Людмилу Михайлівну з цією перемогою!!!!! Бажаємо міцного здоров'я, наснаги, гарних читачів та успіхів у її нелегкій роботі!!!!!!

* * *

2018 рік

22 січня День Соборності України

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.

З метою формування національної свідомості школярів, виховання у них почуття патріотизму та з нагоди відзначення Дня Соборності України в бібліотеці Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18, ХИЛЬКО Л.М., бібліотекар школи організувала та провела ряд заходів:

-виховні години: «Україна – держава соборна, одна на всіх, як оберіг», 4-і класи;

- бібліотечний урок «День Соборності і Свободи України», на якому учні 4А, 4Б, 4В (класні керівники: КОЛІСНИК Т.А., ШАЙДЕЦЬКА О.О., ГЛАВАЦЬКА Л.В.) класів прочитали вірші, розповіли що таке Соборність. Наприкінці заходу прозвучав Гімн України, який діти разом з бібліотекарем, ХИЛЬКО Л.М., заспівали

з почуттям патріотизму;

-книжкова тематична виставка літератури в шкільній бібліотеці “Соборна Україна: від ідеї до життя”, 1-11-і класи;

-конкурс малюнків «Соборна Україна– це значить, що наша Держава – єдина!», 4-і класи;

-фотоколаж «Я люблю Україну»;

-випуск стіннівок «Україна – соборна, незалежна держава»;

* * *

БІЙ ПІД КРУТАМИ

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! -
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! -
Понад усе вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Сьогодні, 29 січня 2018 року, у Ірпінській ЗШ І-ІІІ ступенів №18, на чолі з вчителем історії, САМЧУКОМ В.В. та бібліотекарем школи, ХИЛЬКО Л.М., був оформлений стенд, присвячений 100 річчю битви під Крутами. Він був встановлений у фойє школи, де всі бажаючи малу змогу ознайомитися з цією інформацією. Вчитель історії, ЧЕРВОНА А.В., у 5-Б класі провела історичну годину до Дня пам’яті героїв Крут «Квіти у полі, там де Крути…», використовуючи цей матеріал. Діти вшанували загиблих під Крутами хвилиною мовчання.

Бібліотека Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №18

Відеоархів

Події та виставки

Сказки Шарля Перро

2 лютого 2016 року

115 років від дня народження В. Підмогильного

Комментариев нет:

Отправить комментарий